Озирнувшись через плече

Я залишаю незамкнені двері,

залишаю неприборканим сад,

залишаю для тебе пустелю,

в якій я сама не своя,

                       не твоя.

Я залишаю несказаним сніг,

залишаю ненаписаним вітер,

голос дощів, білих дощів,

що спатиме довго і сніжно,

                               і синьо,

доки в тобі не обірветься ніч
довга, пустельна, піщана,

хронічна, як час, що світло болить                                                                                  і шепче про ранок,

                                про свято.

                                                 2006 р.