Осіння тиша

 

Осінь залишає нам трохи часу
для світла:
ніжно-рожевого,
жовто-сміливого,
стиглого.
Осінь залишає нам трохи неба
для мрії:
ніжно-рожевої,
жовто-сміливої,
зрілої.

Надія

Тиша густа

оксамитно-синя

кольорові тіні лишає на склі.

Ти виводиш ім’я

тобі невідоме

легким порухом пальців

при світлі руки.

Портрет

Прослухати вірш у авторському виконанні можна за посиланням

Коли випадає сніг, 

стає  забагато білого, 

ти починаєш пригадувати кольори, 

які вже, здавалось,  зміліли як річка…

Але ж ні, під ліжком  знаходиш 

Човен-мольберт

і пензлі великі, як весла.

Волошкова молитва

Боже, що живеш у волошковому небі,

нехай святяться імена твоїх квітів,

що приходять до нас на землю.

Волею твоєю знають вони більше ніж ми

про вічне,

хоч і живуть кілька днів.

Озирнувшись через плече

Я залишаю незамкнені двері,

залишаю неприборканим сад,

залишаю для тебе пустелю,

в якій я сама не своя,

                       не твоя.

Не осінь

Світиться вечір,

обкипілий самотою своєю.

Мовкне камінь,

занімілий молитвами лісу.

Подаруй

            мені, вечоре,

листок зелений,

напишу на ньому

                   сповідь

                          вогню.

На світанку

В мені пливуть поранені човни,            
пливуть за сонцем, проти течії.

В червоному від світла сні

зникають весла і з’являються над плесом.

Посріблений туман,

потріскані пейзажі літа,

затриманий у літерах нещадний вітер.

* * * Ти тінь, ти тінь...

Ти тінь, ти тінь, ти темна тінь,

ти світла тінь,

ти біла тінь

вогких видінь

округла тінь,

ти тінь, ти тінь, ти біла тінь,

ти темна тінь,

ти світла тінь,

пахуча ніч,

Старий дім і дзеркало

То ми і наша юність

стоїмо біля дзеркала,

кожен зі свого боку.

Стривожено хвилюється плесо у рамі

і витікає струмками на підлогу.

Так помалу затоплює сусідів знизу час,

а ми не можемо відірватися від дзеркала,

бо ще не попрощалися з юністю…

Відверта осінь та її рожеві фото

Осінь до краю відверта: ще молоді і сильні листки на деревах поряд з геть пожовклими та сухими. Як у житті людей: юність і старість поряд. Зелені листки знають, що стануть колись багряними, а то й коричневими, схожими на колір землі. Знають, що до землі повернуться, бо щодня бачать, як опадають з гілок дерева їхні старші брати. Осінь розповідає усім, що молодість не вічна. Що дні стають коротшими не тому, що сонце швидше сідає за обрій, а тому, що їх меншає попереду у кожного з нас. 

Заснули будинки в озері

Заснули будинки в озері,

сниться їм світла молодість,

яку з собою на крилах

забрали качки у вирій.

* * *

І двічі в річку не ввійти.

А йти вздовж берега.

На каменях лишати слід.

Сльоза і камінь.

Трава обабіч.

Дорога – в небо,

річка – в море,

сльоза – у час

впадають.

І вузлики на полотні,

як камені.

Безліч відтінків сірого

Раптом вигоріло літо,

поблякло на картинах,

на старих і нових фотографіях…

Раптом знебарвилось літо,

коли сонце відвернуло своє обличчя

від води, від піску і від вітру…