Раптом вигоріло літо,
поблякло на
картинах,
на старих і нових
фотографіях…
Раптом знебарвилось
літо,
коли сонце
відвернуло своє обличчя
від води, від піску
і від вітру…
Час надкришився,
хитнулись його
терези
вічності і буднів,
перемішались світло-прозорі дні
з ночами
чорно-білими…
Білі яскраві зірки
розпустили по небу
хвости,
наче пави,
а потім зненацька покинули
мрії
і пішли ночувати
до перелітних
птахів у гнізда…
Раптом прокинулись співочі
птахи,
десь далеко від батьківщини,
і добули з серця
тужливу скрипку.
Розкололася скрипка
надвоє,
як чорне і біле,
як вічність і
будень,
як рідне і як
дорога,
якою не вертається
літо…
Немає коментарів:
Дописати коментар