* * *

Повз металеві та деревʼяні огорожі щодня проходить багато людей. Звісно, не натовпи, бо розташовані ці огорожі не на центральних вулицях великого міста, та все ж – кроки та шурхіт коліс авто побіля них цілком звичні. Часто за ними немає якогось казкового будиночка,
або ж велелюдного торгового центру, але зазвичай там є квіти. Іноді такі дивні, що я й не знаю їхньої назви, та це не заважає мені з ними знайомитися. Я знимкую їх на свій фотоапарат і роздумую над тим, як їм тут живеться: що вони бачать щодня, що чують і що могли би розповісти. Я певна, що ми почули би чимало прецікавих квіткових історій, якби квіти уміли говорити. Деякі з них, навіяні ніжними пелюстками, я спробую перекласти з квіткової мови на людську, а деякі… залишу вам для розгадування.