3. Ангел, який не літає

Одного разу в центрі міста Анджеліка побачила ангела. Білосніжного з великими крилами. Він стояв посеред площі й сумовито дивився на людей. Перед ним стояла скринька, у яку прохожі кидали гроші, а потім йшли з ним обійматися і фотографуватися.

– Мамо, дивись, ангел! – зачаровано промовила мала.

– Це не справжній ангел, а переодягнений.
–      Чому не справжній? Він не може літати? – продовжувала розпитувати дівчинка.
–      Звісно, не може, – відповіла чисту правду мама.
–      Але ж у нього є крила!
–      Не усі хто мають крила можуть літати. Та й це паперові крила, на них людина не може летіти.
«То це людина!» – подумала Анджеліка і вирішила підійти ближче. У білосніжних шатах ангела стояла дівчина. «Можливо її також звуть Анджелікою?» – хотіла спитати мала, але натомість спитала інше:
–      А чому дівчина переодяглася на ангела?  
–      Мабуть, щоби заробити трохи грошей в такий спосіб. Вона ж людина, їй потрібно мати кошти на їжу, одяг та житло.
–      А справжнім ангелам також для цього потрібні гроші?
–      Ні, вони зовсім інші ніж люди. У них немає фізичного тіла, тож і їжа та одяг їм не потрібні. А житло у них – цілий всесвіт.
–      Добре їм, якщо їм не потрібні гроші, – сказала дівчинка, згадавши, як нещодавно вона у магазині дуже просила у мами ляльковий будиночок, а мамі не вистачило на нього грошей. Їй було тоді страшенно сумно. А от була б вона ангелом…
–      Мамо, ангели можуть мати усе, що захочуть?
–      Майже все, але є дещо чого їм не можна.
–      Невже і їм не усе можна? – вельми здивувалась Анджелка, – їм хтось щось забороняє? У них є мама і тато?
–      Так, у них є небесний Батько, який дає їм можливість жити цікаво та весело й ніколи не сумувати. Натомість вони мають бути йому слухняними.
–      Хм… тобто усі ангели – то діти?
–      Ні, чому ж, – лагідно відповіла мама, – вони усі дорослі, але все ж залишаються дітьми Бога. Як і ми – навіть коли дорослі все одно залишаємося для батьків дітьми.
–      Тобто, навіть коли я виросту, ти заборонятимеш мені їсти шоколад перед обідом, а морозиво на сніданок?
–      Зовсім ні! – Засміялася мама, – коли ти виростеш, то сама зрозумієш чому цього робити не варто.
«Хм… бути дорослим не так уже й цікаво… Ні тобі цукерок, потай витягнутих з коробки, ні морозива поки мама спить…», – подумала Анджеліка й тут її осяяла думка: напевно тому цей ангел такий сумний, що уже дорослий. Тобто ця дівчина у шатах ангела така сумна, що уже доросла… Але ж… Тут Анджелка глянула на маму й подумала, що мама не така уже й сумна, і сміється часто, особливо, коли тато жартує. Чому ж тоді дівчина-ангел сумна?

Усю дорогу додому дівчинка думала про білого ангела. У нього були такі красиві крила! Шкода, що вони не придатні, аби літати… Аааа, можливо тому, ця дівчина була така сумна? У неї були крила, але вона не могла літати! «Це справді дуже сумно», – подумала Анджеліка. «Мабуть ця дівчина сумує, що вона не справжній ангел, а переодягнений. Але якби вона була сама собою – тобто людиною, то, напевно, була б веселішою!»

Увечері дівчинка вирішила поговорити з татом. То була дуже важлива для неї розмова, тому перед тим вона поскладала усі іграшки на свої місця, аби тато не відхилявся від теми розмови. Він дуже любив порядок і повсякчас прагнув навчити цього донечку.
–      Тату, а як відрізнити справжнього ангела від несправжнього? – з усією серйозністю, на яку тільки була здатна, спитала Анджеліка.
Батько здивувався, підняв високо брови і замість відповіді вирішив уточнити:
–      А чому ти про це питаєш, доню?
Довелось розповісти про дівчину-ангела та її білосніжні крила.
–      Он воно що, – усміхнувся тато, – розпочнемо з того, що справжні ангели не стоять посеред міста для того, аби з ними знимкувалися.
–      А що вони роблять? – поцікавилась мала.
–      Вони виконують доручення Бога.
–      Які доручення?
–      Різні. Пригадуєш історію про народження Ісуса Христа?
–      Так, я її добре памʼятаю… – зосереджено відповіла Анджелка.
–      Так ось, його матір Марію ангел сповістив про те, що у неї буде такий особливий син. Йому доручив це зробити Бог.
–      Але ж Бог міг написати листа Марії, чому він вирішив послати ангела? – запитала дівчинка.
–      Ймовірно, Марія не уміла читати, як багато жінок того часу. Тож потрібно було передати їй цю важливу звістку усно.
Анджела раптом подумала, що оскільки вона уже вміє читати, то ангел ніколи їй не принесе повідомлення від Бога. Як шкода! Та все ж вона сказала:
–      Я би хотіла, щоби мені також ангел щось повідомив від Бога.
–      Розумію, – ніжно дивлячись на доньку, сказав тато, – проте Бог нам уже й так багато сказав. У цій товстій книзі Біблії, яку ми часто читаємо разом є чимало повідомлень від Бога для кожного з нас.        
–      То давай будемо читати її частіше! Я хочу знати більше про ангелів!
–      Давай, – радісно погодився тато, – тільки ось покличемо маму до гурту.  

Продовження