Ляльки не для того, щоби гратися

Як правило, для туристичних маршрутів, любителі урбаністики, культури та мистецтва обирають великі міста. Вважається, що саме такі міста можуть запропонувати відвідувачам щось по-справжньому вартісне та цікаве. Проте, не варто випускати з уваги, що й маленькі містечка можуть приємно здивувати, хоча б… найбільшим у світі ляльковим будинком.

Цей будинок створений зовсім не для забав, та все ж таки для радості. Бо що ж як не радість може принести споглядання величезного лялькового універмагу, у якому є все: від горщиків та квітів до килимів та сантехніки. Ляльки живуть тут як люди: приміряють взуття, обирають нитки для вʼязання, килими для помешкань, купують солодощі та ковбаси, та милуються живописом та порцеляною.

Місто із казки

Ерфурт таке місто, у якому бракує слів. Залишаються лише вигуки захоплення у різних тональностях. Наче кішка, яка гуляє з фотоапаратом, я відчайдушно намагалась вполювати усі красиві і ще красивіші клаптики міського пейзажу, щоби потім ще довго ними гратися удома, наче барвистими клубочками. 

Медичний рай з помилками. Досвід перебування у німецькій лікарні

Нещодавно мені довелося побувати у німецькій лікарні як пацієнтці. До того я була у схожій установі лише як відвідувачка і на мене справили приємне враження доглянута територія біля лікарні – з фонтанами, фігурно підстриженими кущами та рівненькою зеленою травою. Усередині також чисто й охайно, стіни усюди білого кольору, прикрашені модерністичними картинами або ж дитячими малюнками. У деяких лікарнях є басейни, які можна відвідувати у певні години не лише пацієнтам лікарні, а й усім бажаючим. Я залюбки відвідую такий басейн, бо вхідний квиток туди вдвічі нижчий, аніж у звичайний басейн, а надані послуги кращі. Сплативши 3 євро за півтори години перебування, можна насолодитись не лише плаванням у чистій блакитній воді, але й побувати у джакузі та сауні. А після басейну можна трохи поблукати світлими коридорами й натрапити на розкішний рояль, який стоїть на балконі в одному з фойє лікарні. Рояль замкнений на ключ, але у вахтера можна цей ключ взяти й відкрити для себе музику на клавішах 19-го століття. Я так і роблю час до часу, бо скучила до справжнім «живим» фотрепʼяно. Електронне, яке маю зараз удома, не уміє так ніжно і пристрасно говорити, як цей чорний елегантний друг. Як ви уже помітили, мої відвідини лікарні були досить романтичними, й зазираючи у вечірні вікна палат, мені здавалось, що лежати там у ліжках, у двомісних палатах, напевно, не менш романтично та затишно.

Найщасливіші у світі качки

Майже у кожному німецькому місті, містечку, селищі є ставок, річка або струмок. Як правило, вони чисті та доглянуті, з юрбою диких качок на плесі. Диких качок я зустрічаю у Німеччині так часто, що на мою думку вони уже давно мусіли би стати національним символом цієї країни. У містах вважати їх дикими можна лише умовно – вони настільки звикли до людської турботи та уваги, що, здається, без неї уже й не могли б вижити.

Казкові будиночки і бабуся Ягуся

Коли я вперше приїхала до Німеччини, то мені здавалось, що потрапила на сторінки з ілюстраціями до казок Братів Грімм. Усе, що я бачила у дитинстві на малюнках, тепер було реальним: фахверкові будиночки, неприступні вежі та замки, невеличкі чисті озерця та річки. Бракувало лише казкових персонажів. Сучасні німці в повсякденному житті далекі від казкової романтики. Натомість точність та прагматизм помітні у всьому: часто навіть дерева обабіч дороги висаджені на однаковій відстані одне від одного. Переконана, що їх висаджували, користуючись точними замірами.

Червоні кріселка трамваїв

З усіх видів транспорту я найбільше люблю трамваї. Ще з дитинства. Оскільки виросла я у Львові, то львівські трамваї мені наймиліші. Цей вид транспорту, на мій погляд, найромантичніший, з певною долею загадки. Будучи малою, я завжди замислювалась над тим, чому червоні та сірі сидіння у салонах трамваїв розташовані у шаховому порядку. Стриманий нейтральний сірий поряд з вибуховим життєствердним червоним. Як ілюстрація думки, що протилежності притягуються. Мені здавалось, що на тих сидіннях мусять сидіти закохані, а для тих, хто ще не має пари є непарні кріселка під вікном. 

Соромʼязливий сніг

Снігові хмари знайшли дорогу до Німеччини аж на початку січня, але вже встигли її трохи налякати – місцями дороги позамітало так, що це спричинило труднощі для автотранспорту та зимової дорожньої служби. Проте над Кріммічау зупинилася лише невеличка снігова хмаринка – добра і до водіїв, і до качок, які вирішили зимувати тут.

Цукрова пудра на пелюстках

Торік зима була такою безсніжною та безморозною, що дерева втратили відчуття часу і зацвіли. Не усі, але декілька відчайдухів було. Я тоді лише місяць як переїхала до Німеччини й була неабияк зачарована таким дивом. Здавалось, ті квітучі дерева прийшли із казки. І світили мені замість сонця, яке майже ніколи не визирало з-за хмар. Вони цвіли, незважаючи на пронизливий вітер, який змушував мене кутатись у зимове пальто, незважаючи на високу вологість, що проймала до кісток. Хоч термометр показував +10, мені здавалось, що ті сильні вітри схоплять мене у свої руки і понесуть бозна-куди, у своє царство вітрів, тож я опиралась щосили. Й тендітні квіти опирались теж. Міцно тримали свої пелюстки і вірили, що скоро прийде весна.

Снігова хмаринка для Кріммічау

Цього року зима у німецькій Саксонії зовсім не схожа на зиму. Пухнасту казку можна собі лише вигадати, або побачити на нетутешніх фото. Майже щодня – сіре небо та дрібний дощ. Температура плюсова. Воно б нічого, якби більше сонця. Світлі яскраві дні бувають вкрай рідко. Я тоді намагаюсь вийти на прогулянку з фотоапаратом, щоби урвати собі на згадку клаптики блакитного неба.