Соромʼязливий сніг

Снігові хмари знайшли дорогу до Німеччини аж на початку січня, але вже встигли її трохи налякати – місцями дороги позамітало так, що це спричинило труднощі для автотранспорту та зимової дорожньої служби. Проте над Кріммічау зупинилася лише невеличка снігова хмаринка – добра і до водіїв, і до качок, які вирішили зимувати тут.

Цукрова пудра на пелюстках

Торік зима була такою безсніжною та безморозною, що дерева втратили відчуття часу і зацвіли. Не усі, але декілька відчайдухів було. Я тоді лише місяць як переїхала до Німеччини й була неабияк зачарована таким дивом. Здавалось, ті квітучі дерева прийшли із казки. І світили мені замість сонця, яке майже ніколи не визирало з-за хмар. Вони цвіли, незважаючи на пронизливий вітер, який змушував мене кутатись у зимове пальто, незважаючи на високу вологість, що проймала до кісток. Хоч термометр показував +10, мені здавалось, що ті сильні вітри схоплять мене у свої руки і понесуть бозна-куди, у своє царство вітрів, тож я опиралась щосили. Й тендітні квіти опирались теж. Міцно тримали свої пелюстки і вірили, що скоро прийде весна.

Снігова хмаринка для Кріммічау

Цього року зима у німецькій Саксонії зовсім не схожа на зиму. Пухнасту казку можна собі лише вигадати, або побачити на нетутешніх фото. Майже щодня – сіре небо та дрібний дощ. Температура плюсова. Воно б нічого, якби більше сонця. Світлі яскраві дні бувають вкрай рідко. Я тоді намагаюсь вийти на прогулянку з фотоапаратом, щоби урвати собі на згадку клаптики блакитного неба.