Ляльки не для того, щоби гратися

Як правило, для туристичних маршрутів, любителі урбаністики, культури та мистецтва обирають великі міста. Вважається, що саме такі міста можуть запропонувати відвідувачам щось по-справжньому вартісне та цікаве. Проте, не варто випускати з уваги, що й маленькі містечка можуть приємно здивувати, хоча б… найбільшим у світі ляльковим будинком.

Цей будинок створений зовсім не для забав, та все ж таки для радості. Бо що ж як не радість може принести споглядання величезного лялькового універмагу, у якому є все: від горщиків та квітів до килимів та сантехніки. Ляльки живуть тут як люди: приміряють взуття, обирають нитки для вʼязання, килими для помешкань, купують солодощі та ковбаси, та милуються живописом та порцеляною.

Місто із казки

Ерфурт таке місто, у якому бракує слів. Залишаються лише вигуки захоплення у різних тональностях. Наче кішка, яка гуляє з фотоапаратом, я відчайдушно намагалась вполювати усі красиві і ще красивіші клаптики міського пейзажу, щоби потім ще довго ними гратися удома, наче барвистими клубочками. 

Казкові будиночки і бабуся Ягуся

Коли я вперше приїхала до Німеччини, то мені здавалось, що потрапила на сторінки з ілюстраціями до казок Братів Грімм. Усе, що я бачила у дитинстві на малюнках, тепер було реальним: фахверкові будиночки, неприступні вежі та замки, невеличкі чисті озерця та річки. Бракувало лише казкових персонажів. Сучасні німці в повсякденному житті далекі від казкової романтики. Натомість точність та прагматизм помітні у всьому: часто навіть дерева обабіч дороги висаджені на однаковій відстані одне від одного. Переконана, що їх висаджували, користуючись точними замірами.

Слова без літер

Коли я була зовсім малою дитиною, мама позичала у знайомих фотоапарат «Зеніт» і знимкувала мене. Мама не примушувала мене позувати, а фотографувала у несподівані моменти. І тепер мені дуже подобається природність цих фото. Вочевидь, мамі теж подобався цей процес і на підсвідомому рівні я засвоїла, що фото – це дуже цікаво, навіть весело, це майже свято. А фотоапарат – чарівний інструмент цього свята. Ні, мама не знимкувала мене у свята, у моєму дитинстві їх майже не було, але це вже інша тема. Під час цих імпровізованих фотосесій просто була якась захоплива атмосфера творчості. І вона мені сподобалась, хоч, напевно, я тоді цього не розуміла, тільки відчувала. 

Холодна пожежа

Мухомор стояв посеред лісу, наче пожежник. Він хотів попередити усіх, що ось-ось у лісі запалає велике вогнище. І тлітиме ще довго, граючись ледь теплими вуглинами літа. Ліс нікуди не тікав. Стояв і беззахисно приймав жовто-багряний вогонь. Навіть здавалося, що він обіймав його, як друга. Мухомор засинав і просинався з думкою, що лісу скоро не буде. Гриб червонів щоразу більше, та ліс не зважав на його сигнали. Обіймався з дивним вогнем і віддано дивився у небо. Ліс завжди дивиться в небо, навіть коли буревій гне дерева до землі. І коли барвисте вогнище кидає листя на землю.

Відверта осінь та її рожеві фото

Осінь до краю відверта: ще молоді і сильні листки на деревах поряд з геть пожовклими та сухими. Як у житті людей: юність і старість поряд. Зелені листки знають, що стануть колись багряними, а то й коричневими, схожими на колір землі. Знають, що до землі повернуться, бо щодня бачать, як опадають з гілок дерева їхні старші брати. Осінь розповідає усім, що молодість не вічна. Що дні стають коротшими не тому, що сонце швидше сідає за обрій, а тому, що їх меншає попереду у кожного з нас.