Мухомор стояв
посеред лісу, наче пожежник. Він хотів попередити усіх, що ось-ось у лісі
запалає велике вогнище. І тлітиме ще довго, граючись ледь теплими вуглинами
літа. Ліс нікуди не тікав. Стояв і беззахисно приймав жовто-багряний вогонь.
Навіть здавалося, що він обіймав його, як друга. Мухомор засинав і просинався з
думкою, що лісу скоро не буде. Гриб червонів щоразу більше, та ліс не зважав на
його сигнали. Обіймався з дивним вогнем і віддано дивився у небо. Ліс завжди
дивиться в небо, навіть коли буревій гне дерева до землі. І коли барвисте
вогнище кидає листя на землю.
Одного ранку
мухомор прокинувся не сам. Біля нього знеможено лежав тліючий листок. Ще красивий
і крилатий. Жовтий і, здавалось, гарячий. Мухомор з усіх сил потягнувся до
нього, в надії врятувати хоч цей єдиний листочок. Він приготувався, що зараз
йому може бути боляче від палючого вогню. Та дарма… Вогонь виявився холодним.
Розгублений гриб не знав, що сказати. Він жив перший рік і кілька місяців тому
бачив жахливу пожежу. Вона була за лісом і люди встигли її погасити, та жарке
дихання він устиг відчути. Тож тепер страшенно хвилювався за ліс, що жовтів та
багрянів з кожним днем усе більше. Але холодний вогонь був для нього великим
дивом.
– Тобі не боляче? – спитав він у
пожовклого листка.
– Ні,
лише шкода, що я не маю сил піднятися в небо.
– Ти
не боїшся померти?
– Я
не знаю, що таке смерть. Батько-клен розповідав нам, що прийде час, коли ми пожовкнемо
і полетимо до землі, а потім будемо довго спати під снігом.
– Але ж це дуже сумно…
– Зовсім ні. Я довіряю своєму батькові, він
сказав, що усе буде добре. Нам снитимуться цікаві сни. А потім буде новий
початок.
Мухомор замислився.
Він не знав, що таке сніг, та відчув, що його предвісник – холодний вогонь, зачепить також його. А
потім він теж спатиме під снігом поряд із жовтим листком. Йому стало моторошно
від невідомості. Та все ж, цей листок упав поряд не даремно – він поділився
надією.
Немає коментарів:
Дописати коментар