Надія

Тиша густа

оксамитно-синя

кольорові тіні лишає на склі.

Ти виводиш ім’я

тобі невідоме

легким порухом пальців

при світлі руки.

Волошкова молитва

Боже, що живеш у волошковому небі,

нехай святяться імена твоїх квітів,

що приходять до нас на землю.

Волею твоєю знають вони більше ніж ми

про вічне,

хоч і живуть кілька днів.

* * * Ти тінь, ти тінь...

Ти тінь, ти тінь, ти темна тінь,

ти світла тінь,

ти біла тінь

вогких видінь

округла тінь,

ти тінь, ти тінь, ти біла тінь,

ти темна тінь,

ти світла тінь,

пахуча ніч,

Старий дім і дзеркало

То ми і наша юність

стоїмо біля дзеркала,

кожен зі свого боку.

Стривожено хвилюється плесо у рамі

і витікає струмками на підлогу.

Так помалу затоплює сусідів знизу час,

а ми не можемо відірватися від дзеркала,

бо ще не попрощалися з юністю…

Заснули будинки в озері

Заснули будинки в озері,

сниться їм світла молодість,

яку з собою на крилах

забрали качки у вирій.

* * *

І двічі в річку не ввійти.

А йти вздовж берега.

На каменях лишати слід.

Сльоза і камінь.

Трава обабіч.

Дорога – в небо,

річка – в море,

сльоза – у час

впадають.

І вузлики на полотні,

як камені.

Безліч відтінків сірого

Раптом вигоріло літо,

поблякло на картинах,

на старих і нових фотографіях…

Раптом знебарвилось літо,

коли сонце відвернуло своє обличчя

від води, від піску і від вітру…