Надія

Тиша густа

оксамитно-синя

кольорові тіні лишає на склі.

Ти виводиш ім’я

тобі невідоме

легким порухом пальців

при світлі руки.

Місто внизу

роздивляється небо,

забувши про сон, сонце і світ,

вікна будинків

зітхають мрійливо

і моляться тихо,

в ім’я весни.

Ніч хапає поквапно

твою долоню,

стискає пальці аж перстень болить.

Ти готовий до втечі,

але тюльпани

виростають раптом

на твоєму вікні.

Їхнє слово червоне,

аж їжачиться тиша,

розчиняються тіні

на прозорому склі,

оживає ім’я,

наливається світлом

і густішає голос

у стеблах рослин.

Ти торкаєшся пальцями синіх літер,

відчуваєш на дотик

схвильований пульс.

Обіймаєш тюльпани

і разом з ними

починаєш світити

тим, хто не спить.