Дім осені

Пізня осінь дуже стримана: не обіймає, не усміхається, навіть не дивиться в очі. Вона зосереджена і заклопотана – швидко пробігає вулицею і зникає. Її лункі кроки простягаються містом наче тунель, і будинки поспішно кажуть один одному «тсссс!». У пору пізньої осені у місті стихає гамір. І просто з бруківки виростає відлуння, наче велетенське дзеркало – кожне наше слово і крок посилюються у стократ і осінь знає про них, навіть якщо зачинила вікна та двері у своєму домі.

Довкола дому осені все, як у людей: безлисті кущі, привʼяла трава, купи намоклого листя на землі й де-не-де врятовані від пізнього морозу квіти. Такі квіти вже не розмовляють, навіть не моляться, а в тихій задумі рахують хвилини. Вони – живі годинники, які як ніхто знають, що сонячних митей стає щоразу менше. Ось вони зовсім на дні залишилися – маленькі піщинки усмішок сонця і пізні примерзлі квіти намагаються втримати їх.

У будинок осені ніхто не заходить. Усі думають, що вона живе у парках та лісах. А вона звично розпалює вогнище у печі, готує брунатний чай з корицею і чекає першого снігу. Їй хочеться не лише тиші, але й світла, такого іскристого як уламки дзеркала.

Пізня осінь уже не дивиться на себе у дзеркало, бо перестала собі подобатись. Вона кутається у плед і думає про щось пошепки, а поважні дерева з усіх лісів і парків чують її голос і кивають головами. Так, вона має рацію. Вона великий філософ. Вона давно живе на землі, вона старша за будь-яке дерево… Так вона каже правду…

Коли дерева перестають між собою гомоніти, вони намагаються міцно триматись за руки: так втримують себе від спокуси полетіти з останніми перелітними зграями у вирій. Вони бояться залишити осінь саму у лункому місті-дзеркалі, яке кожному перехожому вказує на його самоту. Вони вірно шикуються довкола дому осені і ловлять на свої гілки галасливих ворон. Нехай хоч хтось говорить – думають вони. І дозволяють чорним птицям кричати на усе місто, на усе поле й на увесь ліс… Ворони заповнюють лунку тишу своїми призахідними розмовами й коли настає темрява, осінь вже спить…