Дім осені

Пізня осінь дуже стримана: не обіймає, не усміхається, навіть не дивиться в очі. Вона зосереджена і заклопотана – швидко пробігає вулицею і зникає. Її лункі кроки простягаються містом наче тунель, і будинки поспішно кажуть один одному «тсссс!». У пору пізньої осені у місті стихає гамір. І просто з бруківки виростає відлуння, наче велетенське дзеркало – кожне наше слово і крок посилюються у стократ і осінь знає про них, навіть якщо зачинила вікна та двері у своєму домі.

Старий дім і дзеркало

То ми і наша юність

стоїмо біля дзеркала,

кожен зі свого боку.

Стривожено хвилюється плесо у рамі

і витікає струмками на підлогу.

Так помалу затоплює сусідів знизу час,

а ми не можемо відірватися від дзеркала,

бо ще не попрощалися з юністю…

4. Чи їздять ангели у трамваї

Коли матуся зверталася до Анджеліки «моє Ангелятко», то дівчинка була впевнена, що її батьки – також ангели і що у них є невидимі крила. Вони літають куди захочуть і коли захочуть, але так, щоби цього ніхто не бачив. Малій увесь час кортіло підгледіти за крилатими мандрами батьків, та, на жаль, вони завжди лише ходили пішки або ж їздили чи то автобусом, чи то трамваєм, а чи автівкою.