У минуле можна дивитись, як у калейдоскоп: при найменшому поруху руки
скельця-шматочки утворюють інший орнамент. Але незмінним залишається світло –
найважливіша умова погляду у калейдоскоп.
Найкраще я памʼятаю світло. Як воно падало крізь вікна вранці та по обіді.
Яким воно було на вулиці, коли я йшла до школи й коли поверталася додому. В
пообідню пору світло було теплим, навіть узимку, але уже втомленим. І,
здавалось, воно розуміє як важко нести ранець з книжками додому, наче він
поважчав за тих шість чи вісім годин проведених у школі. Голова теж, наче
важчала. Не стільки від нових знань, скільки просто так – від усякого різного,
чому часто й назви немає. Школа – це не лише знання, це, насамперед, враження.
