Ці милі пухкі тістечка спекла моя вірменська подруга Ашуша. Сказала, що на
її батьківщині їх називають «шуу». Вони дуже близькі родичі еклерів, але більш
грайливі на смак і круглі за формою, як наша планета.
Мені здається, вони нам
дуже рідні, бо шууу – це коли високо в небі біжать весняні хмари навздогін за
вітром, а потім сповідається літній дощ деревам. Це коли осіннє листя шелестливо ділиться спогадами про
літо, й коли співає колискової осінь, вкладаючи дерева спати. Це коли вогонь у
печі говорить сам з собою, й співає вода, коли гріється на чай. Так проситься взимку
вітер за вікном, аби його впустили у теплу хату. І це слово «шуу» уміщає
маленьку модель нашого всесвіту, в якому мусить бути нагода зупинитися і
пошуу-шуукати… Тобто зʼїсти щонайменше два
тістечка з ароматним чаєм, у затишній кухні з хорошою подругою, яка зробить
власноруч до них тісто та крем, і скаже: ось тобі трохи «шуу». І це звучатиме
як запрошення на іншу планету, де немає негараздів та метушні, а лише оксамитова
тиша, як тло для вишиванки-розмови.
Це життя буває різним – невгамовним, як весняний вітер, розкішним, як літня
діброва й іноді сумним, як пожовкле листя. Буває холодним, як завірюха, й тоді
оце «шуу» стає голосним та надривним, аж не чути нічого іншого, окрім
свавільного вітру. В такі миті, як ніколи раніше, хочеться тихого «шуу», яке
зігріває, заколисує, пригощає радістю. Це
життя ми самі можемо зробити солодким, наче тістечко, хоч воно й залишиться крихким,
як листкове тісто, та все ж буде ніжним, як заварний крем. Для цього потрібно
трохи любові, дружби і усмішки, такої, що котиться як легенька морська хвилька
і каже «шуууу»…
Немає коментарів:
Дописати коментар