Слова без літер

Коли я була зовсім малою дитиною, мама позичала у знайомих фотоапарат «Зеніт» і знимкувала мене. Мама не примушувала мене позувати, а фотографувала у несподівані моменти. І тепер мені дуже подобається природність цих фото. Вочевидь, мамі теж подобався цей процес і на підсвідомому рівні я засвоїла, що фото – це дуже цікаво, навіть весело, це майже свято. А фотоапарат – чарівний інструмент цього свята. Ні, мама не знимкувала мене у свята, у моєму дитинстві їх майже не було, але це вже інша тема. Під час цих імпровізованих фотосесій просто була якась захоплива атмосфера творчості. І вона мені сподобалась, хоч, напевно, я тоді цього не розуміла, тільки відчувала. 

* * * Ти тінь, ти тінь...

Ти тінь, ти тінь, ти темна тінь,

ти світла тінь,

ти біла тінь

вогких видінь

округла тінь,

ти тінь, ти тінь, ти біла тінь,

ти темна тінь,

ти світла тінь,

пахуча ніч,

Соромʼязливий сніг

Снігові хмари знайшли дорогу до Німеччини аж на початку січня, але вже встигли її трохи налякати – місцями дороги позамітало так, що це спричинило труднощі для автотранспорту та зимової дорожньої служби. Проте над Кріммічау зупинилася лише невеличка снігова хмаринка – добра і до водіїв, і до качок, які вирішили зимувати тут.

Планета Шуу. Тістечка

Ці милі пухкі тістечка спекла моя вірменська подруга Ашуша. Сказала, що на її батьківщині їх називають «шуу». Вони дуже близькі родичі еклерів, але більш грайливі на смак і круглі за формою, як наша планета.

5. Квіткові новини

Анджелка не любила рано прокидатися. Особливо у ті дні, коли потрібно було йти до дитсадка. Але мама лагідним голосом будила: 

– Донечко, уже усі квіточки попрокидалися й тобі час.

Дівчинка розплющила одне око, задумалась на хвильку і спитала: 

– Їм теж потрібно вранці кудись йти? 

– Ні, що ти, – засміялась мама. 

– То чому вони мусять так рано вставати? 

– Їм подобається бачити схід сонця, а ще вони хочуть знати найперші новини. 

– Хм… я теж хочу знати найперші новини, – розплющила й друге око мала. 

– Тоді вставай швиденько, вмивайся, одягайся й будемо снідати. А дорогою до дитсадка встигнемо дізнатися новини, – пообіцяла зацікавленій доні мама.

Цукрова пудра на пелюстках

Торік зима була такою безсніжною та безморозною, що дерева втратили відчуття часу і зацвіли. Не усі, але декілька відчайдухів було. Я тоді лише місяць як переїхала до Німеччини й була неабияк зачарована таким дивом. Здавалось, ті квітучі дерева прийшли із казки. І світили мені замість сонця, яке майже ніколи не визирало з-за хмар. Вони цвіли, незважаючи на пронизливий вітер, який змушував мене кутатись у зимове пальто, незважаючи на високу вологість, що проймала до кісток. Хоч термометр показував +10, мені здавалось, що ті сильні вітри схоплять мене у свої руки і понесуть бозна-куди, у своє царство вітрів, тож я опиралась щосили. Й тендітні квіти опирались теж. Міцно тримали свої пелюстки і вірили, що скоро прийде весна.

Снігова хмаринка для Кріммічау

Цього року зима у німецькій Саксонії зовсім не схожа на зиму. Пухнасту казку можна собі лише вигадати, або побачити на нетутешніх фото. Майже щодня – сіре небо та дрібний дощ. Температура плюсова. Воно б нічого, якби більше сонця. Світлі яскраві дні бувають вкрай рідко. Я тоді намагаюсь вийти на прогулянку з фотоапаратом, щоби урвати собі на згадку клаптики блакитного неба.